Ніхто не забутий, ніщо не забуто...

           22 червня прийнято вважати Днем скорботи і вшанування памяті жертв війни в Україні. Цей найдовший день в році 75 років тому приніс найстрашнішу звістку в оселі наших співвітчизників і став днем відліку жахливого періоду в історії Батьківщини. Зараз нашим обов’язком є вшанування тих, хто ціною власного життя здобував велику перемогу і безкінечна вдячність ветеранам, які до сьогоднішнього дня несуть в пам’яті і серці тягар жахіть війни.
          Районний мітинг до Дня скорботи відвідав Є. Третяков: «Сьогодні ми в першу чергу повинні оцінити власний вклад, низько вклонитись тим, хто не повернувся з усіх війн, які пережив наш народ, і ще раз нагадати молодшому поколінню про те, що воно живе в країні достойних і сильних людей. Всім нам бажаю залишатись ними!». 
          Дивитись на обеліск, читати викарбувані на ньому імена. Як багато їх загинуло: молодих, спраглих до життя, повних надій і сподівань. Високих, низьких, з карими, зеленими, блакитними очима… Дивно, як мало займає місця на камені те чи інше ім’я – один рядочок, а за ним – людина, ціле життя, нехай і коротке.