пʼятниця, 5 травня 2017 р.

Вклонімось тим, кому завдячуєм сьогоднішнім днем!

Одержують перемогу у війні не політичні лідери, не генерали й полководці, а прості солдати. Вони платять дорогу ціну за неї... В художній літературі, кінофільмах демонструється  їх героїзм та мужність, незламна сила духу... Але все ж солдат - це звичайна людина, зі своїми страхами, переживаннями, які йому доводиться долати. Він не має іншого вибору. Адже надто багато стоїть на кону: доля рідної землі, всього народу, близьких людей, їх безхмарне щасливе майбутнє.

В передчутті великого свята, яке традиційно зустрічають "зі сльозами на очах" - Дня Перемоги, в Красноградському краєзнавчому музеї ім. П.Д. Мартиновича відбувся урочистий захід, присвячений творцям нашого сьогодення - ветеранам Другої Світової війни. Також на заході були присутні воїни-афганці та учасники антитерористичної операції на Сході України - ті, хто в різні часи стояв на захисті Вітчизни, на власні очі побачив жахи війни,  і продовжує свою святу справу і сьогодні.  Три різні покоління - один спільний біль...
 
Слова вдячності сивочолим воїнам сказав Євген Третяков: "Низько вклоняємось вам за ваш подвиг. Ніхто не має права його забувати! Нелегкі часи гартували вас, на вашу долю випало чимало випробувань, які ви з гідністю пройшли і перемогли. Нам є чого у вас повчитись: відваги, самовідданої любові до Батьківщини, почуттю відповідальності та обов'язку"

Керівник району вручив ветеранам квіти, грамоти райдержадміністрації та наручні годинники з логотипом. 

В урочистостях взяли участь представники організації "Ми молоді" Марина Ханберова та Анастасія Рябокінь, які зачитали власні вірші на тематику війни і патріотизму.

Скільки сказано вже про війну! Але не сказано нічого… Отак буває з почуттями: не вистачає, не існує просто слів, які могли б описати їх.  Ми насправді так мало знаємо про той страшний період, мало розуміємо сум і розпач в очах ветеранів, коли вони чують пісні минулих часів:

«Сколько заветных платочков
Носим в шинелях с собой!
Нежные речи, девичьи плечи
Помним в страде боевой.

За них, родных,
Желанных, любимых таких,
Строчи пулеметчик за синий платочек,
Что был на плечах дорогих.»

Бо вони, ці воїни, й справді віддавали життя саме за ці «синие платочки», за посмішки коханих, за рідну матір, за молодшу сестричку, за рідний дім, за дрібниці до болі знайомі і дорогі. Від цих думок щемить у серці, а на очі навертаються сльози. Ось це насправді має велику цінність, яку не зрівняти навіть з життям, з цілим світом не зрівняти. Ці маленькі дорогі дрібнички, які дають сили боротись, перемагати, які завжди з тобою, в думках, у серці. Про які згадуєш в останню хвилину свою. І коли вже не страшно майже прощатись з життям, тільки вони, здається, й тримають тебе, тільки з ними і жаль розставатись.












Дивлячись у стомлені, але щасливі очі цих мужніх людей, яких не жаліло життя, стає зрозуміло: їм так небагато треба від нащадків, вони нічого не вимагають від суспільства... Лише хочуть бути почутими та відчувати людську вдячність... Трішечки уваги і тільки... Хоча заслуговують вони набагато більше.

Немає коментарів:

Дописати коментар